Хімічна промисловість України
Українська хімічна промисловість залишилась Україні у спадщину від самодостатнього хімічного комплексу Радянського Союзу. Специфіка галузі колишнього СРСР полягала в тому, що часто хімічні підприємства розміщувалися регіонально, як правило, наближаючись до сировинної бази. Лише підприємства-виробники добрив були наближені до споживачів, – розміщені в аграрних регіонах. Треба також зазначити, що багато підгалузей хімічної промисловості мали загальносоюзне значення, в Україні знаходилася лише частина вертикальної структури виробничої кооперації. Частина галузей, які випускали кінцеві продукти з напівфабрикатів і сировини, що вироблялася в інших республіках СРСР, відразу після розпаду Союзу були поставлені у важкі економічні рамки, після чого підприємства стали банкротами і змінили власника. Це, передусім, заводи нафтохімічної промисловості (Лисичанський НПЗ, ВАТ «Оріана», ВАТ «Чернігівське Хімволокно» тощо).
Більш стійкими виявилися підприємства, що використовують базу українського походження, особливо ті, що мають «доступ до сировини» (ЗАТ «Титан», ВАТ «Кримський содовий завод», ВАТ «Лисичанський содовий завод», ГПО «Артемсіль», гірничо-збагачувальні комбінати, коксохімічні заводи).
Найбільш розвинуті технологічно, а також такі, що мають глибоку переробку хімічних продуктів, широкий спектр готової продукції, – підприємства-виробники добрив (ВАТ «Азот», ВАТ «Дніпроазот», ВАТ «Одеський припортовий завод», ВАТ «Рівнеазот», ВАТ «Концерн «Стирол», ВАТ «Сумихімпром», ЗАТ «Сєверодонецький Азот», ЗАТ «Титан»). Завдяки тому, що заводи виробляли не тільки добрива, але й інші хімічні продукти, використовуючи при цьому відносно дешеву сировину українського і російського походження, теоретично жодне підприємство не могло бути збитковим, однак на даний момент майже всі виробники, окрім ВАТ «Одеський припортовий завод» і ВАТ «Сумихімпром», знаходяться в приватних руках. ВАТ «Сумихімпром» може бути приватизоване до 2010 р.
Хімічні підприємства України територіально розміщені в різних регіонах, що дозволяє їм не конкурувати між собою, однак робить їх природними монополістами в регіоні.
Зазначимо, що мінеральні добрива і аміак довгий час були одним із стратегічних експортних продуктів України. В Україні, як відомо, працює вісім великих виробників добрив, шість із яких спеціалізуються на азотних добривах і є основою експортного і виробничого потенціалу України. Як відомо, Україна – один із провідних експортерів азотних мінеральних добрив у світі. Наша країна експортує мінеральні добрива до 70 країн світу. Основними покупцями є Індія, Бразилія, Туреччина, Мексика, Пакистан, Нігерія. При цьому перелік основних покупців динамічно змінюється не тільки щорічно, але і щомісячно. На жаль, ринок мінеральних добрив останніми роками став мало прогнозований і передбачуваний. Український товар змінює напрямок продажів з Азії на Латинську Америку і навпаки, залежно від поточної кон’юнктури ринку.
Зараз щомісячно Україна експортує в середньому 290-300 тис. т карбаміду і близько 78-80 тис. т аміачної селітри (у попередні роки експорт селітри складав 130-150 тис. т), сьогодні селітра все більше поставляється на зростаючий внутрішній ринок. Це головні експортні продукти. Окрім того, українські підприємства вивозять кожний місяць до 38-39 тис. т сульфату амонію (в 2004 р. експорт був у два з половиною рази менше), 8-9 тис. т амофосу і 19-20 тис. т карбамідо-аміачної суміші (експорт КАСу зріс в 4,5 раза з 2004 р.) (середньомісячні показники).
Сировиною для виробництва азотних добрив є аміак, який, у свою чергу, виробляється з природного газу. Враховуючи це, вартість газу серйозним чином позначається на вартості аміаку і має вагому складову у вартості добрив (у селітрі вартість газу на даний момент складає близько 30%).
Україна має значні запаси (до 20%) титанових руд (Вольногорський і Іршанський ГЗКи, Федоровське родовище), крім того, є переробка ільменітових титанових руд на заводах ЗАТ «Титан» і ВАТ «Сумихімпром». Площа всіх родовищ і кар’єрів України в чотири рази перевищує площу Кувейту.
У цілому можна зазначити наявність великих запасів сировини для неорганічних хімічних продуктів, водночас сировина для виробництва органічних хімічних продуктів відсутня.
В Україні недостатньо освоєних власних запасів нафти, що позначилося на відсутності сировини для нафтохімічного виробництва, виробництва пластмас і полімерів. У результаті більшість НПЗ вже у власності російського капіталу, який також розпоряджається потужностями з переробки органічних речовин, полімерів і пластмас.
В Івано-Франківській області в 2008 р. уже будується нове виробництво полівінілхлориду. Темпи зростання споживання цього полімеру в Україні одні з найвищих.
Що стосується складних хімічних продуктів, фарбників, клеїв, ферментів, композитів і групи товарів із засобів захисту рослин, то вони займають 11-14% ринку хімічної продукції. Левову частку в споживанні товарів хімічної продукції займають товари групи 39 – полімери і пластмаси (42-43%).
У спадщину від СРСР Україна отримала більше десятка великих хімічних комплексів. Спеціалізовані комплекси, на жаль, не змогли самостійно існувати. Деякі з них є містоутворюючими, і після приватизації заводи позбулися обтяжливої соціальної інфраструктури.
У першому десятиріччі незалежності обсяги власного виробництва в українських підприємств по всіх видах продукції, крім експортно-орієнтованих, скорочувалися. Лише в останні два-три роки виробники добрив почали нарощувати потужності. Основна частка у виробництві припадає на мінеральні добрива і аміак, які в основному експортуються Україною. Виробництво мінеральних добрив в 2006 р. досягло 7 млн т в натуральному вираженні. З них близько 3,8 млн т карбаміду, понад 1,6 млн т – аміачної селітри і решта – сульфат амонію, фосфорні і комплексні добрива.
Виробництво мінеральних добрив в Україні
|
Вид і назва мінеральних добрив
|
Узагальнений обсяг середньорічного виробництва в натуральному вираженні,
млн т
|
|
Азотні
|
|
|
Карбамід
|
3,5
|
|
Аміачна селітра
|
2,1
|
|
Сульфат амонію
|
0,51
|
|
КАС
|
0,20
|
|
Фосфорні і комплексні
|
|
|
NPK
|
0,23
|
|
Амофос
|
0,18
|
|
Суперфосфат
|
0,05
|
Звичайно, таку кількість добрив Україна поки не спроможна спожити. Майже весь карбамід експортується. Більша частина аміачної селітри також експортується, решта добрив активно продається на внутрішньому ринку. На жаль, хороші позиції в експорті часто пов’язані з дешевизною сировини і енергоносіїв, робочої сили; величезну роль грає територіальне розташування України, транспортна інфраструктура, зв’язок, стабільність валюти, розвиток ринку фінансових послуг.
З іншого боку, Україна зарекомендувала себе як хороший, відповідальний партнер.
Незважаючи на те, що виробнича база українських хімічних комплексів була заснована ще в першій половині ХХ ст., за рахунок постійного оновлення, капітальних і поточних ремонтів, всі заводи знаходяться у хорошому стані. Про це говорять стабільні показники роботи підприємств за підсумками року. Потужності підприємств завантажені, як правило, на 60-80%. Повне завантаження потужностей можливе лише після капітальної модернізації і за умови достатньо розвиненої транспортної інфраструктури, сприятливої кон’юнктури ринку.
Останніми роками актуальною стала модернізація з метою енергозбереження і зменшення споживання дорогої сировини. На даний момент, газ, який є основною хімічною сировиною для виробництва аміаку, на заводах витрачається з коефіцієнтом 1,02-1,1 тис. м3 на 1 т аміаку. Ще в 2004-2006 рр. ця цифра складала в середньому 1,2-1,25.
Що стосується інших хімічних продуктів, то варто відзначити досить велику частку виробництва товарів неорганічної хімії (перш за все аміак і глинозем). Аміак виробляється в Україні шістьма великими заводами. Частина товару використовується для внутрішнього виробництва цих заводів, частина продається в Україні і велика частина експортується. Причому, як уже згадувалося, Україна має досить вагомі позиції в світовій торгівлі аміаком.
Не слід також забувати про аміакопровід «Тольятті – Южний», побудований ще в 1981 р. Аміакопровід є унікальною спорудою на континенті. У США є аналогічний трубопровід, але меншої протяжності. Завдяки аміакопроводу, разом з українським, з Южного експортується і російський аміак.
Аміакопровід має протяжність 1396 км., діаметр 355,6 мм, на українській території він обслуговується державним підприємством УДП «Укрхімтрансаміак». В Україні трубопровід проходить через Горлівку, де розташований ВАТ «Концерн Стирол». Підприємство використовує аміакопровід для перекачування аміаку з Горлівки в місто Южний. Можливість підключення до аміакопроводу мають ЗАТ «Північнодонецьке об’єднання Азот» і ВАТ «Дніпроазот», однак останнє підприємство відмовилося від дорогого проекту підключення до трубопроводу. Ці підприємства також експортують аміак, але залізничним транспортом.
Особливу увагу потрібно приділити глинозему (оксиду алюмінію). В Україні теми експорту аміаку і глинозему широкому розголосу не піддавалися. Аміак експортується шістьма виробниками на суму 380 млн USD/т, а глинозем (обсяг експорту близько 365 млн. USD/т) – одним – ВАТ «Миколаївський глиноземний завод».
Що стосується найдинамічніше зростаючої групи хімічних товарів – полімери, то в Україні виробників полімерів обмаль. Знову таки – результат спадщини СРСР. Полімерна промисловість, як така, що забруднює середовище, будувалася головним чином поблизу сировинних запасів або недалеко від них у великих промислових центрах, що споживали полімери і пластмаси. Таким чином, концентрація виробництва припала на Східний і Центральний Сибір і на Приволзький регіон Росії.
В Україні працюють наступні виробники полімерів: (ВАТ «Лінос» («ТНК-Україна»), ЗАТ «Карпатнафтохім», або ЗАТ «Лукор» («Лукойл-Україна»), ВАТ «Хімпром» (Первомайськ), ВАТ «Дніпроазот» (Дніпродзержинськ), ВАТ «Концерн Стирол» (Горлівка). Крім того, є невеликі підприємства-виробники і заводи, які мають виробничі потужності, але через нестачу сировини не функціонують.
Переробкою полімерів в пластмасу в Україні займаються сотні компаній. Товарами-лідерами серед вироблюваних в Україні полімерів є поліпропілен (ВАТ «Лінос»), поліетилен (ЗАТ «Лукор»), полістирол (ВАТ «Концерн Стирол»).
Виробництво і споживання основних видів полімерів в Україні в 2007 р., тис. т
|
Назва полімеру
|
виробництво
|
експорт
|
імпорт
|
споживання
|
|
2006
|
2007
|
2006
|
2007
|
2006
|
2007
|
2006
|
2007
|
|
Поліетилен
|
108,47
|
102,76
|
113,08
|
100,99
|
279,8
|
350,28
|
275,19
|
352,05
|
|
Поліпропілен
|
77,24
|
94,4
|
45,37
|
60,47
|
47,93
|
71,83
|
79,8
|
105,76
|
|
Поліетилентерефталат
|
0
|
0
|
1,9
|
5,82
|
203,32
|
247,68
|
201,42
|
241,86
|
|
Полістирол
|
33,67
|
34,06
|
13,81
|
17,05
|
34,36
|
55,47
|
54,22
|
72,48
|
Зазначимо, що темпи зростання виробництва полімерної продукції значно менше темпів зростання імпорту полімерів і пластмас. Це говорить про те, що власне виробництво полімерів поки менш привабливе, ніж імпорт, а попит на полімери зростає в арифметичній прогресії. Темпи зростання попиту з 2005 р. почали знижуватися.
Що стосується виробництва фарб, пігментів, ферментів, миючих засобів, мила і поверхнево-активних речовин, засобів захисту рослин, то можна відзначити відносно невеликі обсяги виробництва цієї продукції.
Виробники цих груп товарів націлені на внутрішній ринок. По ряду товарів відзначається експортна орієнтація виробництва (фірмові миючі засоби, косметика, ПАР, ферменти, білкові речовини). Проте їх експорт і виробництво займають малу частку в загальному виробництві і експорті товарів хімічної продукції, крім того, їх динаміка розвитку слабкіша, навіть стосовно всієї галузі.
Хімічна промисловість України більшою мірою орієнтована на промислових споживачів, аграрний сектор, експорт. Найбільшим попитом українська хімічна продукція користується в аграріїв і переробників сільськогосподарської продукції, що купують як добрива, засоби захисту рослин, так і упаковку, полімери. Крім того, українська хімічна продукція використовується як напівфабрикат в металургії, легкій і текстильній промисловості, фармацевтиці. Меншою мірою українська хімія затребувана рядовими споживачами, адже ступінь переробки вітчизняної хімічної продукції поки не досить глибокий.
Проте зайнятий споживчий сектор стабільний і навіть розвивається. Як постачальник сировини для промисловості хімічна галузь України дуже залежить від зовнішньоекономічних чинників, від кон’юнктури ринку кінцевих продуктів, від цін на енергоносії.
Найдинамічніше розвивається споживання полімерів в Україні. На даний момент в Україні споживається полімерів на суму понад 4,5 млрд USD/т щорічно. При цьому близько половини споживаної продукції це поліетилен, поліпропілен, полівінілхлорид, полістирол.
За оцінками фахівців, українське споживання полімерів в 2,5-3 раза менше, ніж споживання полімерів в розвинених країнах. Найдинамічніше росло споживання ПЕТФ і ПВХ. До України ці продукти головним чином імпортуються. Якщо норма споживання ПВХ в ЄС складає 12-15 кг на душу населення, то в Україні – 5-6 кг.
Що стосується мінеральних добрив (група товарів УКТ ЗЕД 31), то можна відзначити динамічно зростаючий попит на мінеральні добрива в Україні. Якщо раніше аміачна селітра в Україні вироблялась, орієнтуючись на експорт, то зараз налагоджується інфраструктура дилерських складів в Україні, відпрацьовуються схеми накопичення добрив в міжсезоння, що дозволить згладити ціновий дисбаланс, стабілізувати ціни і позитивно позначається на збільшенні споживання добрив.
Так, якщо раніше з 1,6-1,9 млн т виробленої селітри тільки 500-600 тис. т споживалося внутрішнім ринком, то зараз вже близько 1,35 тис. т споживається Україною.
Треба зазначити, що експорт скорочується не тільки завдяки зростанню внутрішнього попиту, але і завдяки скороченню попиту на світовому ринку. Аміачна селітра українського походження має масу тарифних і нетарифних обмежень на ринках інших країн і не тільки розвинених. По суті, ринки збуту селітри настільки звузилися, що незабаром експорт селітри стане обтяжливим для України, привабливішим буде внутрішній ринок.
Стримуючим чинником в постачаннях аміачної селітри на внутрішній ринок було оподаткування. Тут виникає ПДВ, всі схеми руху товару стають прозорі, ускладнюється накопичення капіталу порівняно з продажем на експорт, зокрема через офшорні компанії. Проте рівень дійсної рентабельності при реалізації на внутрішньому ринку перевищує 90%. Тому ринок мінеральних добрив в Україні можна оцінити як привабливий і дуже перспективний. Варто також зазначити, що за часів Радянського Союзу споживання мінеральних добрив на 1 га складало 140-150 кг поживних речовин. Зараз – 30-40 кг, в окремих господарствах Півдня України воно досягає 106-140 кг, чого поки дуже мало, ґрунт інтенсивно використовується, тому споживання мінеральних добрив буде постійне зростати. Крім того, на даний момент існує дисбаланс живильних речовин, адже більшою мірою вносяться азотні добрива, внесення фосфорних і калійних після розпаду СРСР скоротилося. Основна причина – відсутність запасів калію і фосфоритів в Україні.
Українська хімічна промисловість з моменту розпаду СРСР була експортно-орієнтованою. Незважаючи на значну енергетичну і сировинну залежність від Росії, Україна успішно конкурувала з нею на світовому ринку.
Конкурентними перевагами є:
- територіальне розташування;
- наявність потужних і відносно сучасних хімічних заводів;
- транспортна інфраструктура, залізна дорога і порти;
- узгодженість дій підприємств, локальність і компактність концентрації виробництва.
Основними експортними продуктами залишаються мінеральні добрива і неорганічна хімічна продукція. Загальний експорт зріс з 2004 по 2005 рр. на 13%, в 2006 р. порівняно з 2005 р. – на 3%, в 2007 р. грошовий обсяг експорту зріс порівняно з2006 р. на 32%. Темпи зростання до 2007 р. були порівняно невисокі, при цьому у фізичному обсязі за групами експорт зріс всього на 8-10%, а в 2007 р. навіть дещо знизився. Це говорить про те, що зростання обсягів валютних надходжень частково пов’язано із зростанням цін на експортовану продукцію. Зазначимо, що в структурі експорту група 31 (добрива) займає 26-28%. Україна, як і раніше, залишається одним із провідних світових експортерів азотних добрив.
Основними імпортними продуктами, як зазначалося вище, були полімери і пластмаси (46% імпорту), менші рівні частки мають товари органічної хімії, засоби захисту рослин і каучуки (11-12%). Імпорт полімерів і каучуків постійно зростає. У 2008 р. очікується зростання споживання та імпорту полімерів на 25-30%. Темпі зростання імпорту знижуються, можливо, вже наприкінці року українське виробництво деяких полімерів відроджуватиметься і нарощуватиметься. В Україні незадовільними темпами розвивається переробка полімерної продукції, враховуючи незабезпеченість власною сировиною для полімерів, єдиним способом імпортозаміщення є розвиток виробничої бази переробників.
Що стосується імпорту інших видів хімічної продукції, то можна зазначити зростаючий імпорт мінеральних добрив, викликаний об’єктивними чинниками, і засобів захисту рослин. Ці товарні групі є об’єктами підвищеної уваги для виробників хімічної продукції, однак значне зростання імпорту не очікується.
Можна зробити висновки, що хімічна промисловість України, виживши після розпаду Союзу і утримавшись на світовому ринку, має сталі зв’язки з іншими галузями народного господарства, хорошу репутацію на світовому ринку (відносно експортних товарів) і високий рейтинг інвестиційної привабливості. Особливо добре це видно по рівню внутрішніх цін, по тенденціях на світовому ринку, по зростаючому імпорту великого спектру полімерів, каучуків, пластмас.
Подорожчання газу суттєво послабить позиції української хімічної промисловості, однак, посилив інтеграційні процеси, Україна може посісти гідне місце в числі європейських виробників хімічних товарів. Треба також зазначити, що хімічна промисловість часто є екологічно небезпечною, що призводить до того, що багато розвинених країн розміщують і розвивають виробництво хімічних товарів в країнах, що розвиваються (до яких належить Україна).
В найближчі п’ять років в Україні проходитиме період становлення, глобальної модернізації і реконструкції хімічної промисловості. Це може викликати тимчасове ослаблення присутності на світовому ринку, однак, враховуючи абсолютні і відносні переваги України, хімічна промисловість стане однією з найбільш прибуткових і перспективних галузей.
|
