|
Офіційна назва
|
Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії
(United Kingdom of Great Britain and Northern Ireland)
|
|
Столиця та найбільші міста
|
Лондон (8 278 тис. осіб) - столиця
Інші найбільші міста:
Бірмінгем (992 тис. жителів)
Глазго (630 тис. жителів)
Манчестер (542 тис. жителів).
|
|
Поясний час
|
Гринвіч
|
|
Загальна площа (кв. км)
|
242 516,
зокрема:
Сільгоспугіддя (кв. км) —61 000
Ліси (кв. км) — 24 000
|
|
Чисельність населення (осіб)
|
60 776 тис. осіб (2007 р.)
|
|
Густота населення (осіб/кв. км)
|
246,5
|
|
Частка міського населення (%)
|
89
|
|
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб)
|
11
|
|
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб)
|
10
|
|
Тривалість життя (років)
|
78
|
|
Частка дорослого письменного населення (%)
|
99
|
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
3317
|
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
3910
|
|
Валюта — 1 фунт стерлінгів (GBP)
|
100 пенсів
|
|
ВНП ($ США на душу населення)
|
24 700
|
|
Мови
|
Англійська (офіційна), кельтська (валлійська), шотландська та мови інших меншин
|
|
Етнічні групи:
|
Білі (94%), індійці (1,3%), індіанці (1%), пакистанці (0,7%), китайці (0,2%), африканці (0,2%), банґладешці (0,2%), араби (0,1%)
|
|
Релігійний склад населення
|
Англікани (63%), католики (13%), пресвітеріани (4%), методисти (2%), баптисти (1%), мусульмани (3%), іудаїсти (0,8%), індуїсти (0,75%) та ін.
|
|
Країна
|
Конституційна монархія.
|
|
Глава держави
|
Король (королева). З 1952 р. на престолі — Єлизавета II.
|
|
Законодавчий орган
|
Двопалатний парламент (палата громад і палата лордів).
|
|
Адміністративно-територіальний поділ
|
4 історичні провінції: Англія (35 графств, Великий Лондон і 50 унітарних органів влади, з яких 36 є міськими боро), Уельс або Вельс (22 унітарні органи влади — графства і боро), Шотландія (29 унітарних органів влади і 3 острівні адміністративно-територіальні одиниці), Північна Ірландія (26 районів). Острів Мен і Норманські острови не є частиною Великої Британії, а залежними від Великої Британії територіями.
У районі Карибського басейну Велика Британія має залежні території — Ангілья, Бермудські о-ви, Віргінські о-ви, о-ви Кайман, Монтсеррат, о-ви Теркс і Кайкос; в Індійському океані — Британська територія в Індійському океані у Південній Атлантиці — Фолклендські о-ви, Південні Сандвічеві о-ви. о-ви Південна Джорджія, Сент-Гелен (о. Вознесіння та о-ви Тристан-да-Кунья включно), у східній частині Тихого океану — о-ви Піткерн; на Європейському континенті британською колонією згідно з Утрехтським мирним договором 1713 р. є Ґібралтар. Крім того Британські Антарктичні території об’єднують Південні Оркнейські о-ви, південні Шетландські о-ви й частину Антарктиди.
|
Територію сучасної Великої Британії в І тис. до н. є. заселили кельти. Римська імперія захопила цю територію 43 р. до н. е., коли на Британські о-ви висадилися війська Юлія Цезаря. У 40-х pp. н. е. за імператора Клавдія Рим почав зміцнювати свої позиції в завойованій країні. Вона знаходилась під владою Риму до 407 р. Того року римські легіони були відкликані з Британії для захисту Риму від готських полчищ Алариха. В середині Vст. Британію почали завойовувати західногерманські племена (англо-сакси). Північний схід, центр і південь нинішньої Англії протягом століття були заселені племенами саксів, англів, фризів і ютів. Колонізація Британії тривала до початку VII ст. Англо-сакси у завойованій країні розселилися за племінними ознаками: північний схід зайняли англи, центр і південь — сакси, південний схід — юти. Англо-сакси утворили кілька дрібних королівств. Провідним з-поміж них стало королівство Вессекс. На англо-сак-сів часто нападали скандинавські племена. Король Вессексу Альфред 878 р. завдав їм поразки і врятував південний захід країни від окупації її вікінгами. У Xст. королівства об'єдналися навколо Вессексу; утворилося Англійське королівство. Коли король Англії Едуард помер 1066 р., то виник спір стосовно престолонаслідування. Цим скористалися нормани та вдерлися в Англію. Під час битви під Гастінґсом 14 жовтня 1066 р. англо-саксів було розбито. Герцог Нормандії Вільгельм утворив в Англії централізовану державу. Завоювання Англії норманами внесло глибокі зміни в побут, мову та культуру країни. У 1215 р. король Іоанн Безземельний змушений був під тиском опозиції підписати Велику хартію вільностей. Британські конституційні принципи беруть початок саме від цього історичного документа. У другій половині ХНІ ст. виник англійський парламент і склалася станова монархія. Протягом 1337 — 1453 pp. між Англією та Францією велася Столітня війна. Під час війни, 1399 p., короля Ричарда IIскинули з престолу. Престол зайняв Генрих IV. Це означало, що трон перейшов до династії Ланкастерів. Столітня війна закінчилася цілковитою поразкою англійців. Було втрачено території, відвойовані у Франції в XIст. У травні 1381 р. вибухнуло велике селянське повстання під проводом Дж. Болла та У. Тайлера. Повстання було придушене, але сприяло ліквідації в наступному столітті особистої залежності селян від поміщиків. Тобто, Англія випередила континентальну Європу на кілька століть у ліквідації кріпосництва. Протягом 1347 — 1400 pp. в Англії неодноразово поширювалася «чорна смерть» — чума. Вона винищила третину населення. Після Столітньої війни у країні точилася війна Червоної та Білої троянд (1455—1485 pp.) за право на англійський престол. У битві під Босвортом (1485 р.) Генрих VII із династії Тюдорів переміг Ричарда III. Внаслідок цієї перемоги позиції стародавніх вельмож було підірвано; до влади прийшли нові поміщицькі верстви (джентрі). Було засновано англіканську церкву та ліквідовано підлеглість Папі Римському (1533 p.). Генрих VIIі Генрих VIIIрішуче зміцнили королівську владу. Уельс було приєднано до Англії під час правління Генриха VIII(1536 p.). Його підкорив іще Едуард І 1301 р. Вершиною англійського абсолютизму вважається період правління Єлизавети І (1558-1603 pp.) та Стюартів (1603 — 1649 pp.). За цих монархів у країні почали зароджуватися та зміцнюватися капіталістичні відносини. Шотландській королеві Марії 1587 р. відрубали голову, а наступного року шторм знищив іспанський флот, який прямував, щоби підкорити Англію. У 1603 р. шотландський король Яків VIводночас став і королем Великої Британії під іменем Якова (Джеймса) І. Шотландія та Англія фактично об'єдналися в одну державу, але формально продовжували вважатися окремими монархіями. Протягом 1642 — 1649 pp. тривав конфлікт між королівським домом Стюартів і парламентом. Вибухнула кривава громадянська війна. Було проголошено республіку, яку очолив Олівер Кромвель. Хоча монархію й відновили, проте парламент владою не поступився. Тобто, вже понад три століття британський монарх царствує, але не править. Наприкінці громадянської війни О. Кромвель об'єднав Англію та Шотландію, але цей союз розпався під час Реставрації. Формально Шотландія та Англія об'єдналися 1707 р. відповідно до «Акта про союз». Шотландія зберегла свою правозахисну систему та пресвітеріанську церкву. У 1776 р. Велика Британія втратила 13 своїх колоній у Північній Америці, які проголосили утворення США. Натомість зміцніли британські позиції в Канаді та Індії. Ірландія була приєднана до Великої Британії 1801 р. Чимало клопоту Великій Британії завдав Наполеон. У розгромі його збройних сил британці відіграли помітну роль. Під час Трафальґарської битви 1805 р. британці на чолі з адміралом Г. Нельсоном розбили франко-іспанський флот. Після цього впродовж цілого століття Великій Британії ніхто серйозно не загрожував. Велика Британія стала «царицею морів» і першою у світі індустріальною державою. До середини XIXст. більшість населення вже проживала в містах. За часів правління королеви Вікторії (1837 — 1901 pp.) британська колоніальна імперія небачено зросла. У Першій світовій війні Велика Британія воювала проти Німеччини та її союзників. Ця обставина виявилася сприятливою для ірландських націоналістів. На більшій частині острова Ірландії (крім північної частини — Ольстеру) вони проголосили 21 січня 1919 р. незалежну республіку, яка після 4-річної війни 6 грудня 1922 р. дістала назву Ірландська вільна держава. Велика Британія визнала згідно з Вестмінстерським статутом 11 грудня 1931 р. фактичну незалежність своїх домініонів. Була утворена Британська Співдружність. Переможницею, і знову ж таки ослабленою, вийшла Велика Британія і з Другої світової війни. Протягом кількох повоєнних десятиліть колоніальна імперія розпалася. В 1967 р. розпочалася експлуатація нафтогазових родовищ Північного моря, що сприятливо позначилося на національній економіці. Країна приєдналася до Європейського економічного співтовариства 1973 р. У 1979 — 1990 pp. главою уряду консерваторів була «залізна леді» М. Тетчер. У 1982 р. Велика Британія здобула перемогу у війні проти Аргентини, яка вибухнула через спірні Фолклендські (Мальвінські) острови. У 1990 — 1997 pp. прем'єр-міністром був консерватор Дж. Мейджор. У 1991 р. країна взяла участь у війні в районі Перської затоки, викликаної окупацією Іраком Кувейту. Населення на референдумах 1997 р. висловилося за досить широку автономію Шотландії та певну автономію Уельсу. Парламентські вибори 1997 р. виграла лейбористська партія па чолі з Тоні Блейром (прем'єр-міністр з 2 травня). Гострою залишається проблема Північної Ірландії. Підпільна Ірландська республіканська армія виступає за вихід цієї частини острова з-під британського контролю. Наприкінці листопада 1999 р. закінчилося 25-річне пряме управління Північною Ірландією з Лондона. Утворився орган самоуправління, що складається з представників ворожих сторін. У жовтні 2001 р. Ірландська республіканська армія оголосила про остаточне знищення своєї зброї. 30 березня 2002 р. на 102-му році життя померла королева-мати, а в червні її дочка — Єлизавета IIвідзначала 50-річчя свого перебування на британському престолі. У березні 2003 р. британські війська брали участь у війні проти Іраку.
Природно-ресурсний потенціал
Атлантичний океан та його моря омивають територію Великої Британії. Немає жодного місця, віддаленого від моря чи океану більше ніж на 100 миль (160 км). На півночі та заході переважає гірський рельєф. Найвищою точкою Північно-Шотландського нагір'я вважається г. Бен-Невіс (1343 м). Пенінські гори простягаються від Озеного краю (який знаходиться на північ від Ланкастера та неподалік Шотландії) до центру Англії. Найвищою точкою Англії та Уельсу вважається г. Сиоудон (1085 м). У Північній Ірландії висота гір значно менша. Там вони лише перевищують 600 м. На півдні та південному сході переважають горбисті рівнини. Основні річки — Темза (ненайдовша, але найповповодніша), Северн (найдовша), Трент, Мерсі, Клайд. Багато з річок каналізовано, тобто їхні русла спрямовано, збудовано шлюзи тощо. Часто береги річок є «голими», тобто на них не ростуть дерева й кущі, а над водою не схиляється верба, як це ми бачимо в рідній Україні. Річки британці підтримують у порядку. Вони, в основному, мало використовуються з транспортною метою. Основне їхнє призначення — рекреаційне. На річках можна побачити багато великих човнів та барж, що використовуються як мобільні дачі. На півночі країни багато озер. У горах трапляються торф'яники. Лісів небагато — менше 1/10 території країни. Земля практично вся оброблена; здається дивним, що на ній лисиці (полювання на яких дуже полюбляє певна частина населення, а інша — рішуче виступає проти цього) примудряються споруджувати собі нори.
Клімат — помірний, океанічний та вологий. Середні температури січня коливаються від +2 до +7, липня — від +11 до +17 °С. Південню-західне перенесення повітряних мас визначає характер клімату. Ці вітри визначають мокру погоду. Вітри з півночі зумовлюють сухішу та холоднішу погоду. У Великій Британії можна помітити певні регіональні відмінності у кліматі. Але жодний із глобальних кліматиних кордонів не проходить територією цієї країни. Можливо, саме з огляду на це в побутовій мові британців рідко зустрічається поняття «клімат». Значно частіше вони ведуть розмови про «погоду». Найбільше опадів — у західних регіонах, подекуди до 3000 мм. На південному сході їх значно менше — 650 — 700 мм річно. Характерною особливістю опадів є їхня рівномірність протягом усього року, щоправда в листопаді 2001 р. в Англії та Уельсі були значні повені. Трава завжди зелена і добре росте. Тут практично не зустрічаються таблички «По газонах не ходити!». Британська трава не боїться витоптування.
Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля, лігніти, торф, залізна руда, мідь, свинець, цинк, олово, вольфрам, уран, стронцій, золото, пірити, флюорити, барит, сіль, сода.
Економіка
Промисловість. Велика Британія — високорозвинена індустріальна країна. Вона — один із членів «сімки», тобто елітарного клубу найрозвиненіших країн ринкової економіки. Традиційно видобувають кам'яне вугілля, — нині понад 80 млн. т, а раніше показник був іще вищим. Видобувають нафту, — понад 90 млн т (видобуток щороку зменшується), видобування природного газу становить понад 55 млрд куб. м. Електрична енергія в основному виробляється на теплових електростанціях. Розвинена чорна і кольорова металургія (зокрема виробництво алюмінію). Провідною галуззю промисловості вважається машинобудування, зокрема електротехнічне і радіоелектронне. Спеціалізація — транспортне машинобудування. Тут слід згадати про авіа-ракетобудування, авто- і суднобудівну промисловість, тракторо- і верстатобудування. Розвинена нафтопереробка. Різноманітна продукція хімічної промисловості — пластмаси, синтетичний каучук, сірчана кислота, мінеральні добрива, синтетичні смоли тощо. Здавна функціонують текстильна і харчова промисловості.
Сільське господарство. Ведеться на інтенсивній основі. Свої потреби у продовольстві країна задовольняє на 75% за рахунок власного виробництва. Британці вміють від кожного клаптика землі взяти все можливе. Під час Другої світової війни (коли нація вистояла в боротьбі проти А. Гітлера) городи були влаштовані у відомому Гайд-Парку. Нині місцеві органи влади (муніципалітети) надають під городи клаптики землі для того, щоби населення не втрачало століттями набутих навичок у сфері вирощування сільськогосподарсь ких культур. Головною галуззю сіль ського господарства вважається м'ясо-молочне тваринництво. Поголів'я великої рогатої худоби становить близько 12 млн. Свиней іще більше — на душу населення в рік припадає більш як одна свиня, — загальна їх кількість 75 мли голів. На полях пасеться дуже багато овець — на двох британців припадає: приблизно одна вівця. Свійської птиці — понад 130 млн штук. Вирощують і коней, — для спортивних і рекреаційних цілей. Британці полюбляють коней, тому пізньої осені та взимку одягають їх у попони, хоча британська погода не така вже й холодна. У рослинництві переважає зернове господарство. Вирощують пшеницю, овес, ячмінь. Британці люблять пиво, а для його виробництва саме й потрібен ячмінь. Вирощують картоплю та цукрові буряки. Багато британців уживають коричневий (неочищений) цукор. Рибу розводять на рибофермах та виловлюють її в океані. Часто риболовецькі інтереси Великої Британії не збігаються з інтересами інших країн, і тоді органи масової інформації розпочинають жваво обговорювати чергову «рибну війну».
Транспорт. Країна має добре розвинений залізничний транспорт. Довжина залізниць загального користування — 37 тис. км. Із Британських о-вів поїзди тепер можуть потрапити на континент без допомоги поромів — з 1994 р. функціонує тунель під Ла-Маншем. Його довжина — майже 50 км. Довжина автошляхів — 360 тис. км. Слід пам'ятати, що в цій країні рух транспорту — лівосторонній. Звіддавна Велика Брианія — велика морська держава, її морський торговельний флот налічує понад 4 млн т дедвейту. Головні морські порти — Лондон, Ліверпуль, Манчестер, Лінфорд-Гейвен, Галл, Саутгемптон, Іммінгем. Як відомо, Лондон знаходиться досить далеко від моря, але океанські кораблі добираються до столиці та від неї під час припливу. До речі, за середньовіччя засуджену до страти людину приковували ланцюгом до берега під час відпливу. Під час припливу вода топила засудженого. Найбільші міжнародні аеропорти — у столиці. Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — машини, обладнання, сира нафта, нафтопродукти, продукція хімічної промисловості тощо. Країна є великим експортером капіталу. Варто зазначити, що Лондон і досі вважається фінансовим центром світу. Імпортують продукцію машинобудування і транспортне обладнання, хімікати, продукти харчування, паливо тощо. Головні зовнішньоторговельні партнери — країни Європейського Союзу, США та Японія. Країна має значні надходження від іноземних туристів, щороку їх прибуває до 12 млн осіб. 24.
Туристичні об'єкти
Національні резервати природи Ап-пер-Тисдейл, Браунтои-Берроуз, Бен-Луї, Бен-Ей, Ґвалін, Діві, Інверполлі, Карнгорм, Ліндісфарн, Монах-Айлс, Ньюборо-Воррен, Рам, Сент-Кілда, Уайт-форд та ін.; національні рекреаційні парки Пік-Дистрикт, Сноудонія та ін.
У столиці — руїни римських укріплень, фундаменти храмів і терм, замок Вільгельма Завойовника Тауер («Біла вежа» — 1078—1085 pp.; потім це — резиденція англійських королів, затим — в'язниця для політв'язнів), церква Сент-Бартоломью-зе-ґрейт (1123 p.), церква Сент-Мері (ХИ-ХШ ст.), ратуша Ґілдголл (1411 — 1789 pp.), собор Саут-ворк (Сент-Севьйор, ХНІ —XV ст.), палац Гемптон-корт (1515—1694 pp.), церква Сент-Мері-ле-Боу (1670—1680 pp.), собор св. Павла (1675—1710 pp.), церква Сент-Мері-ле-Стренд (1714 — 1717 pp.), церква Сен-Мартин-ін-зе-Філдс (1722 — 1726 pp.), церква Олл-Сентс (1849 — 1859 рp.), церква Септ-Мері-Абботс (1869 — 1879 pp.); у Вестмінстерському абатстві (XIII — XVIII ст.) — усипальниця королів, державних діячів і відомих британців; Вестмінстерський палац (будинок парламенту, 1840—1868 pp.), Букіигемський палац (резиденція монархів, 1825 — 1913 p.), палац Сент-Джеймс (XVI ст.), площа Трафальгар-сквер із колоною адмірала Нельсона, Кенсінгтонський палац; музеї: Британський, Науковий, Британський природничої історії, Геологічний, Вікторії та Альберта, Історії Лондона, Британський театральний, Імперський військовий, Національний морський, Національний поштовий, Веллінгтона, Транспорту, Іграшок і моделей, Музей воскових фігур мадам Тюссо, будинок Шерлока Холмса на Бейкер-стрит; галереї: Національна, Національна портретна, Тейт; астрономічна обсерваторія Гринвіч, зоопарк, ботанічний сад.
У Кентербері — головна англіканська церква держави Кентерберійський собор (1070 — 1503 pp.), абатство, Королівський музей.
У Солсбері — готичний собор (1220 — 1330 pp.), палац єпископа (XIII ст.)
Історія
ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. Загальна довідка |
Великобританія
