ІРАН. Загальна довідка
|
Офіційна назва
|
JomhurT-yeEslamT-yeIran
|
|
Столиця
|
Тегеран (7 225 000)
|
|
Рік здобуття незалежності
|
1925
|
|
Поясний час
|
Гринвіч плюс 3 Уз
|
|
Загальна площа (кв. км)
|
1 633 193
Сільгоспугіддя (кв. км) - 182 000
Ліси (кв. км) - 114 000
|
|
Населення
|
Чисельність населення (осіб) - 66 622 704
Густота населення (осіб/кв. км) - 40,8
Частка міського населення (%) - 61
Коефіцієнт народжуваності (осіб/1000 осіб) - 18
Коефіцієнт смертності (осіб/1000 осіб) - 5
Тривалість життя (років) - 70
Частка дорослого письменного населення (%) - 72,1
|
|
Харчування (денно калорій на душу населення)
|
2860
|
|
Річне споживання палива (кг на душу населення)
|
1215
|
|
Валюта
|
10 іранських ріалів (RIs) = 1 туман
|
|
ВНП ($ США на душу населення
|
6400
|
|
Мови
|
Фарсі (перська — офіційна), азербайджанська, курдська, арабська
|
|
Етнічні групи
|
Перси - 45,6%
Азербайджанці - 16,8%
Курди - 9,1%
Ґілянці - 5,3%
Лурі - 4,3%
Мазендеранці - 3,6%
Белуджі - 2,3%
Араби - 2,2%
Бахтіарці - 1,7%
|
|
Релігійний склад населення:
|
Мусульмани-шиїти - 89%
Мусульмани-суніти - 10%
Християни - 0,5%
Іуда їсти - 0,3%
Бахати - 0,1%
|
|
Державна релігія
|
Іслам шиїтського тлумачення
|
|
найвища офіційна особа
|
Керівник (глава держави, тобто релігійний лідер) або Керівна рада.
|
|
Найвища офіційна посада
|
Президент
|
|
Орган законодавчої влади
|
Однопалатні Збори ісламської ради (меджліс-і-шура).
|
|
Адміністративно-територіальний поділ
|
28 провінцій
|
Історія
Найдавніші державні утворення на території нинішнього Ірану прослідко-вуються ще в 3-му тис. до н. е., коли в долині р. Карун виникла держава Елам. Із IX ст. до н. е. відомі держава Мана в районі оз. Урмія, племінні об'єднання мідян і персів на півночі та заході країни. В 70-х pp. VII ст. до н. е. сюди вторглися скіфи. Мідійське царство спершу розбило скіфів, а в 616-605 pp. до н. е. розгромило Ассирію, підкорило Ману і Урарту. У VI ст. до н. е. утворилася найбільша з держав у давній історії — держава Ахеменідів (558-330 pp. до н. е.). Її правління закінчилося, коли Александр Македонський завдав поразки царю Дарію III. З 312 р. до н. е. територія країни ввійшла до складу елліністичної держави Селевкідів. Від 246 р. до н. е. Персія була у складі Парфянського царства. За Сасанідів (227-649 pp. н. е.) в іранському суспільстві почали складатися феодальні відносини. У 642-649 р. Персію завоювали араби. До країни було принесено іслам. Спершу Персія належала до Медінського, потім — до Дамаського халіфатів. Попередню провідну релігію — зороастризм іслам задушив. Від 867 р. та протягом XIIст. Персія знаходилася під владою сельджуків, після них панували монголи (династія Хулаґідів). Занесло до Персії армію Тимура (1380-1393 pp.) і туркменів, які виявились останніми завойовниками країни. Хоча над Персією араби, сельджуки, монголи та інші завойовники панували впродовж дев'яти століть, власне перська знать теж користувалася значною владою та впливом. У 1502 р. до влади доступилася династія Сефевідів. її представник Ісмаїл І (1502-1526 pp.) створив сильну державу та перевів населення на іслам шиїтського тлумачення. У 1722 р. до Персії вторглася афганська армія. Сефевіди втримували владу до 1736 p., їх заступили зендські хани, а 1796 р. престол захопила династія Каджарів, засновником якої був Ага-Мохаммед-хан. Столицею стало м. Тегеран. Династія відродила країну. За вплив на династію Каджарів боролися між собою Велика Британія та Росія. Остання внаслідок кількох російсько-перських воєн XIXст. захопила Закавказзя. В 1906 р. за правління Мозаффар-ад-дін-шаха було прийнято конституцію та утворено парламент. Новий правитель Мохаммед-Алі-шах вчинив переворот із метою розгону парламенту. Вийшло ж так, що його самого в 1909 р. скинули з трону. Ще в 1901 р. іноземні компанії отримали концесії на видобуток нафти. В 1909 р. було засновано «Англо-перську нафтову компанію» (згодом — «Бритіш петролеум»). Південна Персія потрапила у сферу британських інтересів. Царська Росія домінувала над північною частиною країни. Після Жовтневого перевороту 1917 р. британські війська вторглися на південь Росії саме через територію Персії. Наприкінці періоду іноземного втручання в російські справи в перській армії з'явилася «сильна особа» — Реза-хан. У 1921 p., після пробританського перевороту, він (тоді ще командир елітної кавалерійської бригади) захопив у країні реальну владу, а 1925 р. остаточно покінчив із пануванням династії Каджарів. У своїх діях Реза-хан спирався на підтримку британців. 12 грудня 1925 р. він став новим правителем Персії під ім'ям Реза-шах Пехлеві. Незалежність Персії (з 21 березня 1935 р. — Ірану) в новітні часи відліковується саме від 1925 р. У 1930-х pp. сюди почала проникати Німеччина. 25 серпня 1941 р. до Ірану було введено радянські та британські війська (їх виводили протягом кінця 1945 — 2 березня 1946 p.). Радянські війська розквартирували в Іранському Азербайджані. 16 вересня 1941 р. Реза-шах зрікся престолу. Володарем став його син — Мохаммед Реза Пехлеві. Один із його прем'єр-міністрів — Мохаммед Мосаддик 1951 р. націоналізував (без погодження з шахом) «Англо-іранську нафтову компанію». Це, звісна річ, не сподобалося британцям. Врешті-решт, антиімперіалістичні виступи було придушено, а прем'єр у 1953 р. втратив свою посаду. В 1961 р. шах удався до проведення земельної реформи та інших заходів, спрямованих на оновлення іранського суспільства. Орієнтація його була прозахідною. Шахські програми 1963-1971 pp. мали назву «біла революція». Державі надавався світський характер. Доходи від нафти використовувалися для індустріалізації країни та посилення репресивного апарату держави. Відчутних матеріальних благ «біла революція» широким верствам населення не принесла. Невдоволення духівництва і підбурюваного ним народу 1978 р. вилилось у заворушення. їх координували політичні сили навколо аятолли Хомейиі, який знаходився в еміграції в Парижі. 17 січня 1979 р. режим шаха впав, і він емігрував до Єгипету (де й помер 27 липня 1980 p.). Аятолла Хомейні 1 лютого 1979 р. повернувся до Ірану, 5 лютого його проголосили лідером революції, а 1 січня 1980 р. — «рахбаром» (щось на зразок духовного лідера). 1 квітня 1979 р. країну було проголошено Ісламською Республікою Іран. Нову конституцію прийняли на референдумі 3 грудня 1979 р. Протягом 1979-1981 pp. вирувала гостра криза навколо американських дипломатів, захоплених у Тегерані як заручників. У 1980-1988 pp. точилася дорога й кровопролитна ірано-іракська війна. 1 млн молодих іранців та іракців безглуздо загинули на її фронтах. Світ сколихнув і смертний вирок (фатуа), що його виніс аятолла Хомейні британському письменникові індійського походження Салману Рушді за його книгу «Сатанинські вірші», в якій автор образив іслам. До 1990 р. було націоналізовано банки, страхові компанії, основні підприємства. Аятолла Хомейні помер 3 серпня 1989 р. Ще за його життя, 4 червня, рахбаром став аятолла Хаменеї. Президентом було обрано Хашемі Рафсанджані. Він уважався поміркованим політиком і вмілим дипломатом. Йому поталанило нормалізувати відносини з багатьма країнами Заходу, занадто не дратуючи при цьому ісламських фундаменталістів. Було відпущено американських дипломатів-заручників (подейкували, що за мільярди доларів, переказаних Іранові з закордонних рахунків останнього шаха). 1,5 млн іракських шиїтів і курдів знайшли притулок в Ірані після закінчення антисад-дамівської війни в районі Перської затоки в 1991 р. Під час цієї війни Іран зберігав нейтралітет. Соціально-економічиі реформи X. Рафсанджані викликали невдоволення деяких верств населення, але популярність президента підтвердили загальні парламентські вибори 1992 р. і президентські вибори 1993 р. Іран продовжував конфронтацію зі США, виявляв невдоволення ізраїльсько-палестинським зближенням, нарощував свою військову міць, посилював своє значення як провідної держави регіону, особливо після розпаду СРСР. Президентські вибори 1997 р. виграв поміркований Мохаммед Хатамі (на посаді з 3 серпня). Він став першим керівником післяшахівського Ірану, який навесні 1999 р. відвідав Захід (Італію та Францію). На президентських виборах у червні 2001 р. його переобрали на новий термін.
Природно-ресурсний потенціал
Більша частина території Ірану — це Іранське нагір'я (середня висота — 1200 м). На півночі підноситься хребет Ельбурс (найвища точка країни — вулкан Демавенд, 5670 м). На південному заході — гори Загрос. Є великі соляні пустелі: Дашт-е-Кевір на півночі та Дашт-е-Лут на південному сході. Часті землетруси. Найбільш родючий регіон — це прикаспійська узбережна смуга, що знаходиться на північ від гір Ельбурс. Широка прибережна рівнина Перської затоки є родючою лише на північному заході, навколо р. Карун. На північ від цього регіону лежать основні нафтогазоносні поля країни.
Клімат на більшій частині території країни — субтропічний, сухий. У столиці середня температура січня +2, липня +29 °С. Річна кількість опадів — 246 мм. На узбережжях Перської та Оманської заток клімат тропічний — жаркий, вологий. У м. Джаск, наприклад, середні температури січня і липня — відповідно +19 і +32 °С. На більшій частині території країни річна кількість опадів не перевищує 500 м. їх кількість на північних схилах Ельбурсу та на Південнокаспійській низовині зростає до 2000 мм.
Мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам'яне вугілля, залізна й марганцева руди, хроміти, мідь, свинець, боксити, цинк, сурма, уран, срібло, сірка, магнезит, барит, азбест, сіль, мармур.
Економіка
Промисловість. Основна галузь — гірничодобувна промисловість. її продукція — переважно нафта (четверте місце у світі) і природний газ, уран. Інші мінеральні ресурси поки що розробляються недостатньо. Нафтогазодобувній промисловості завдала великої шкоди ірано-іракська війна. Амбіційні проекти розвитку промисловості та інфраструктури, започатковані за правління шаха, було відкинуто. Провідні галузі промисловості — нафтопереробна, нафтохімічна, чорна і кольорова металургія, машинобудування, металообробна, харчова, текстильна, тютюнова. Розвинене ремісництво (килими, металеві та ювелірні вироби).
Сільське господарство. У сільському та лісовому господарстві працює 1/3 населення країни. Основні сільськогосподарські культури — зернові (пшениця, ячмінь, рис), бобові та олійні. Із технічних культур переважають бавовник, цукрові буряки, цукрова тростина, тютюн, чай. Вирощують плодові, баштанні, виноград, горіхи. Екстенсивне тваринництво (вівці, кози, верблюди, велика рогата худоба тощо), шовківництво, морське рибальство, заготівлі деревини. Продовольства бракує, тому воно підлягає раціонуванню.
Транспорт. Довжина залізниць — понад 5 тис. км, автошляхів — понад 150 тис. км. Іран має досить великий морський торговельний флот — понад 8 млн. т. дедвейту. Головні морські порти Перської затоки — Хорремшехр, Бендер-Хомейні, Бушир, Харк, Абадан, Бендер-Махшехр; Каспійського моря — Ензелі та Наушехр. Міжнародні аеропорти — у столиці, Абадані, Бен-дер-Аббасі, Ісфагані, Ширазі.
Зовнішня торгівля. Основні експортні товари — нафта й нафтопродукти (95% вартості експорту).
Експортують також бавовник-сирець, килими, фрукти, вовну, шкури, шовк, опіум, тютюн. За експортом чорної ікри країна посідає друге місце у світі після Росії.
Імпортують продукцію машинобудування, чорної металургії, цукор, хімікати, транспортні засоби, шини, чай.
Головні зовнішньоторговельні партнери — Німеччина, Італія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати.
Туристичні об'єкти
Національні парки Баму, Горхуд, Ґено, Ґулістан, Ерджан, Кевір, Сарані, Тендуре, Урмія, Хара, Центрально-Ельбурський.
У столиці — палац Ґолестан (XVIII-XIX ст.), мечеті (ХІХ-ХХ ст.) Сепах-салар і Шахська; музеї: Національний, Археологічний, Етнографічний, палацу Ґолестан, Килимів, Шах'яд, Бос-тан; картинна галерея Наґарестан.
В Ісфагані — мечеті: Соборна Мастжид-і-Джамі (IX-XX ст.), Масджид-і-Шейх-Лотфолла (1603-1618 pp.), шахська Масджиді-Шах (1612-1630 pp.); мавзолеї: імамзаде Джафара (XIV ст.), Харуне-Велая (1512-1656 pp.); комплекс медресе Мадері-Шах (1706-1714 pp.); мінарети: Чехель-Дохтаран (1107 p.), Серебан (XII ст.), Алі, Ходжа Алам; палаци Алі-Капу (XV-XVII ст.) та Чегель-Сотун (1590 р.) із шахським садом; портал Кейсаріє-базару (XVII ст.), школа дервішів Шах-Хусаїн (XVIII ст.). У Кумі, священному місті мусуль-ман-шиїтів, — мавзолей Фатими (дочки шиїтського імама Муси аль-Казіма, сестри імама Рези), численні архітектурні пам'ятки XII-XVI ст.
У Мешгеді, священному місті мусульман-шиїтів, — грандіозний культовий ансамбль (XII-XIX ст.) навколо усипальниці восьмого шиїтського імама Алі ібн-Муси ар-Рези: чотири величезні внутрішні двори, мечеті, священна усипальниця імама Рези, медресе, модельні, святилища, бібліотеки, караван-сараї; усипальниця халіфа Гаруна ар-Рашида, мавзолей Надір-шаха (1961 p.); поблизу міста — мечеть Мусалла (1676 p.), мавзолей Ходжа Рабі (1622 p.), могила Фірдоусі.
У Нішапурі — руїни старого міста з палацами (VIII-X ст.); в околицях — усипальниця славетного Омара Хайяма.
У Тебрізі — соборна мечеть Алі-Шах (нині цитадель, ХІІІ ст.), Блакитна мечеть (1465 p.).
У Хамадані — усипальниця біблійської героїні Есфірі, мавзолеї: Ґомбе-де-Алавіан (XII ст.), Ібн-Сіни (Авіценни, 1952 p.); гробниця Кеммаль-оль-Молька (1950 p.).
У Ширазі — фортечні мури (XVIII ст.), мечеть Масджид-і-Джама (IX ст.), усипальниці перських поетів Хафіза та Сааді, музеї Ком і Фарса; поблизу міста — руїни Персеполя, давньої столиці держави Ахеменідів.
Інша корисна інформація
Посольство Ірану в Україні знаходиться в Києві, вул. Круглоуніверситет-ська, 12. Телефон 253-85-43, факс 461-91-46; консульський відділ — 253-88-28.
Посольство України в Ірані знаходиться в Тегерані, 101, Vanak St., Va-nak Sq., Tehran. Телефони (8-10-9821) 800-85-30, 803-41-19, факс 800-71-30. |
Іран
