Італійська Республіка. Державний устрій та політична система (2009)
Форма правління: парламентська унітарна республіка.
Територіально-адміністративний поділ: 20 областей, 109 провінцій, 8101 муніципалітет.
Дата здобуття незалежності: 17 березня 1861 р.
Національне свято: 2 червня (з 1946 р.) – День проголошення Республіки.
Конституція: від 22 грудня 1947 р., набула чинності 1 січня 1948 р., у подальшому 13 разів вносились зміни, востаннє – у 2001 р.
Президент є де-юре главою держави, обирається на 7 років на спільному засіданні палат Парламенту за участі представників усіх областей. За конституцією Президент символізує національну єдність країни, проте має небагато реальних повноважень, усі президентські акти мають бути контрасигновані відповідальними членами Уряду. З 15 травня 2006 р. Президентом Італії є Джорджо Наполітано.
Законодавча влада в Італії належить двопалатному Парламенту, який складається із Сенату (верхня палата) та Палати депутатів. Обирається на 5 років за змішаною системою, яка поєднує принцип пропорційного представництва з наданням додаткових голосів коаліції партій, що перемогла. До складу Парламенту входять 630 депутатів та 315 сенаторів, що обираються, а також 11 "довічних" сенаторів. Статус довічного сенатора отримують колишні президенти Республіки, а також чотири особи з одинадцяти можуть призначатися Президентом Республіки за видатні заслуги перед державою.
Виконавча влада в країні здійснюється Радою Міністрів (Урядом) на чолі з її Головою (прем’єр-міністром). На цю посаду, як правило, призначається лідер політичної партії чи коаліції, що перемогла на парламентських виборах. Прем’єр-міністр формально затверджується Президентом та обома Палатами Парламенту.
В результаті перемоги правоцентристської коаліції у складі “Народ свободи” (С. Берлусконі), “Ліга Півночі” (У. Боссі) та “Рух за автономію” (Р. Ломбардо) на дострокових парламентських виборах 13-14 квітня 2008 р., з 8 травня 2009 р. посаду Голови Ради Міністрів Італії обіймає Сільвіо Берлусконі, посаду Міністра закордонних справ – Франко Фраттіні.
Судова влада: базується на римському праві та Кодексі Наполеона з наступними змінами. В країні існують звичайні, адміністративні, апеляційні, військові суди, Вищий касаційний суд, Конституційний Суд.
Останніми роками політична система Італії все більше структурується, за якої саме дві парламентські коаліції, а саме правоцентристська „Народ свободи” у складі партій „Вперед, Італія!”, „Національний Альянс” та „Ліга Півночі” та лівоцентристська у складі „Демократичної партії” та партії „Італія цінностей”, відіграють важливу роль у внутрішній політиці країни. В той же час на політичному і законодавчо-виконавчому рівнях домінують та відіграють провідну роль партія „Вперед, Італія!” (С. Берлусконі) та „Демократична партія” (Д. Франческіні) .
Політична ситуація: внаслідок реалізації Урядом С. Берлусконі першочергових заходів у соціально-економічній, безпековій та зовнішньополітичній сферах внутрішня ситуація наразі характеризується відносною стабільністю з певними ознаками напруги у взаєминах влади з опозицією. Водночас, опозиційні сили, які до недавнього часу займали досить зважено-помірковану позицію до дій правлячої коаліції, на сьогодні все більше висловлюють критично-радикальні зауваження та почали вдаватися до масових маніфестацій проти політики діючого Уряду.
***
18 лютого 2009 р. лідер Демократичної партії В. Велтроні після програшу його партії на регіональних виборах на Сарденії оголосив про свою відставку. Причиною цього також є той факт, що опозиція в країні на сьогодні є роз’єднаною й поки що не існує жодних перспектив для її реального протистояння нині існуючій владі. 21 лютого 2009 р. в ході національної асамблеї демократичної партії Італії національним секретарем було обрано заступника В. Велтроні Д. Франческіні. З 25 жовтня 2009 р. новим лідером Демократичної партії Пьер Луїджі Берсані.
***
27-29 березня 2009 р. відбулася установча конференція нової політичної партії „Народ свободи”, до якої увійшли 12 різноманітних політичних сил „правої” спрямованості, в тому числі „Вперед, Італія!” та „Національний Альянс”. Лідером нової партії обрано С. Берлусконі. На сьогодні, з найбільш впливових політичних сил, які поки що залишились поза об’єднавчих процесів, є „Ліга Півночі” (лідер У. Боссі), але вона продовжує залишатися членом урядової коаліції та надійним союзником новоствореної партії „Народ свободи”.
Італія
