Державний устрій
Форма правління	Республіка. Законодавча влада належить Національній асамблеї (парламенту), виконавча влада – Президенту республіки, який здійснює її разом з Кабінетом міністрів (урядом).
Територіально-адміністративний поділ	8 округів: Аакар, Баальбек-Хермель, Бейрут, Бекаа, Північний Ліван, Південний Ліван, Гірський Ліван, Набатія.
Дата здобуття незалежності	22 листопада 1943 року.
Національне свято	День Незалежності, 22 листопада.
Конституція	Прийнята 23 травня 1926 року. До конституції вносилися численні доповнення та зміни, остання – угода про ліванське національне примирення (Таїфські угоди) від жовтня 1989 року.
Інститут президента	Глава держави: Президент Лівану – Мішель Сулейман (з 25 травня 2008 року). Президент обирається Національною асамблеєю (парламентом) на один шестирічний термін.
Законодавча влада	Однопалатний парламент (Національна асамблея) – 128 місць (депутати обираються за пропорційною конфесійною системою на чотири роки). Останні парламентські вибори відбулися 7 червня 2009 року. За їхніми результатами альянс «Сили 14-го березня» отримав більшість у 68 місць, до нього примкнули три незалежних депутати, блок «8-го березня» отримав 57 мандатів. Голова Національної асамблеї – Набіг Беррі, переобраний на цю посаду вп’яте 25 червня 2009 року.
Виконавча влада	Уряд (Кабінет міністрів) – 9 листопада 2009 року затверджено новий склад уряду Ліванської Республіки. Головою Кабінету міністрів призначено лідера альянсу «Сили 14-го березня» Саада Харірі.
Судова влада	Чотири Касаційних суди (три з них розглядають цивільні та комерційні справи). Конституційна Рада (розглядає справи щодо відповідності актів державної влади Конституції Лівану). Вища рада юстиції (у разі потреби розглядає позови проти Президента Лівану або Голови Кабінету міністрів країни).
Ключові політичні партії та їхні лідери:	Парламентська більшість: сунітський рух «Майбутнє» (Саад Харірі), друзька Прогресивна соціалістична партія (Валід Джумблат); християнські–маронітські партія «Ліванські сили» (Самір Жаажа) та «Партія фалангістів» (Амін Жмаєль), дрібні вірменські партії. Парламентська опозиція: християнська маронітська партія «Вільний патріотичний рух» (Мішель Аун); шиїтська партія «Хизболлах» (Хасан Насралла), шиїтський рух «Амаль» (Набіг Беррі); християнська маронітська партія «Марада» (Сулейман Франж’є).