1.1. Сучасний стан та проблеми експортної політики
Одним з найголовніших аспектів зовнішньоекономічної діяльності України починаючи з моменту проголошення незалежності стало формування нового торговельного режиму з подальшою його інтеграцією у світове господарство.
Провідна роль у цьому процесі належала формуванню та реалізації зовнішньоторговельної політики України шляхом поступового збільшення ступенів відкритості національної економіки, послідовної перебудови товарної структури експорту та імпорту, створення потужного експортного потенціалу, запровадження сучасних форм економічної взаємодії із зарубіжними країнами, забезпечення стабільності зовнішньоекономічних зв’язків.
Так, зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 1996 році становив 37,9 млрд. доларів США. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами склалось позитивним в сумі 249,2 млн. доларів США.
Завдяки подоланню кризових явищ, що стали наслідком фінансово-економічної кризи 1998 року, в розвитку зовнішньої торгівлі 1999–2004 років спостерігалось щорічне значне нарощування показників як експорту, так і імпорту товарів та послуг.
Зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2004 році досяг рівня 69 млрд. доларів США при позитивному сальдо торгівлі товарами та послугами у 6,9 млрд. доларів США, що є рекордним показником за всі часи незалежності України.
У цей період, а саме після 2003 року, Україна скористалася постійним поліпшенням умов торгівлі при зростанні попиту на експортну продукцію, що сприяло збільшенню секторів, які виробляли експортну продукцію. Протягом цього часу, зокрема до 2006 року, певні надлишкові виробничі потужності допомогли без значних інвестицій збільшити обсяги виробництва. Хоча приплив капіталу і прямих іноземних інвестицій почав зростати ще на початку цього десятиліття, стрімко він зріс після 2005 року завдяки високоліквідним міжнародним ринкам капіталу, очікуванням на підвищення ефективності управління і поліпшення захисту прав власності та перспективам, які відкривав великий внутрішній ринок. Значна частка зовнішніх вливань капіталу спрямовувалася в банківський сектор, який зростав, надаючи кредити економіці (у тому числі споживчі), рекордними темпами.
Крім того, по-перше, Україна експортувала порівняно більшу кількість товарів, світові ціни на які стрімко зростали. По-друге, Україна вигравала від скорочення різниці середніх експортних цін її продукції порівняно з провідними експортерами розвинених країн.
Останні два роки зовнішня торгівля України перебувала в умовах розгортання кризових явищ у світовій економіці, що значно вплинуло на показники її розвитку. Так, зовнішньоторговельний оборот товарів та послуг у 2009 році становив 99,8 млрд. доларів США. Сальдо торгівлі товарами та послугами у 2009 році хоча і склалося від’ємним в сумі 1,4 млрд. доларів США, але порівняно з попереднім роком значно покращилось.
Слід відзначити, що сучасний стан зовнішньої торгівлі зумовлений впливом таких економічних факторів:
суттєве зростання цін на імпортовані енергоносії (з 50 доларів США за
1 тис. куб.м у 2004 році до 210 доларів США у 2009 році);
скорочення світового попиту на українську продукцію та обвальне падіння цін на сировинних ринках внаслідок розгортання світової фінансово-економічної кризи;
падіння промислового виробництва та скорочення будівельних робіт, що вплинуло на зниження потреби вітчизняних підприємств у сировині, матеріалах та напівфабрикатах;
падіння інвестиційної активності, що позначилось на зниженні потреби вітчизняних товаровиробників в імпорті машин та устаткування, а також інших інвестиційних товарів;
обмеження доступу до фінансових ресурсів, порушення рівноваги банківської системи та відтік капіталу;
недоліки у системі прав власності, макроекономічна нестабільність та високі граничні ставки податків;
низький рівень показників створення спільних підприємств між українськими та іноземними партнерами, що гальмує передачу технологій;
звуження споживчого попиту в умовах зниження заробітної плати та споживчого кредитування, що позначилось на зменшенні обсягів імпорту споживчих товарів, включаючи легкові автомобілі.
Український експорт є важливим елементом у системі функціонування національної економіки. Його частка становить понад 50 відсотків валового національного продукту України.
На сьогодні основними експортними галузями економіки є металургійна промисловість, сільське господарство, машинобудівна та хімічна промисловості, частка яких становить понад 80 відсотків українського експорту.
Особливістю сучасного розвитку вітчизняних експортоорієнтованих галузей є їх сировинний характер та досить високий рівень залежності від кон’юнктурних коливань на світових ринках. Україна продовжує експортувати на міжнародні ринки товари сировинної групи (зерно, металопродукцію), які є найбільш підвладні впливу зміни цінової кон’юнктури на світових ринках. Проте виробничі потужності та потенціал вітчизняних підприємств дозволяють виробляти продукцію, аналогічну тій, що становить значну частку в структурі імпорту товарів. Відсутність чіткої політики, спрямованої на підтримку виробництва таких товарів, робить українську економіку вразливою та залежною від кон’юнктури на основних світових товарних ринках.
Однією з ключових характеристик розвитку вітчизняного експорту в 2005–2008 роках є нарощування обсягів експорту за рахунок сприятливої кон’юнктури світових ринків та постійного зростання цін на продукцію основних експортних галузей.
Важливим моментом розвитку експорту стало набуття Україною у травні 2008 року повноправного членства в СОТ, що надало можливість стати рівноправним партнером на світових товарних ринках. У результаті було скасовано окремі обмеження та лібералізовано умови доступу на зовнішні ринки для цілого ряду українських товарів базових експортних галузей.
Слід відзначити, що Україна має потужний науково-промисловий потенціал, який, на відміну від більшості країн світу, не має відповідної інституційної та фінансової державної підтримки для просування на світові ринки, через що, незважаючи на наявні цінові та технічні переваги, не використовується повною мірою експортний потенціал високотехнологічних товарів українського виробництва на зовнішніх товарних ринках.
Таким чином, на сьогодні існує нагальна необхідність створення інституційної основи для запровадження державної підтримки упровадження фінансових інструментів розвитку експорту, що забезпечить подальший розвиток і нарощування вітчизняного економічного потенціалу та закріплення на традиційних і нових ринках збуту.
Основними проблемами сучасного розвитку українського експорту, на вирішенні яких повинні бути сконцентровані зусилля Уряду, визначаються:
сировинний характер значної частини експорту;
відсутність чітко визначеної політики структурних змін в матеріально-технічній базі виробництв та технологіях галузей економіки;
незначна частка продукції з високою часткою доданої вартості у структурі українського експорту;
відсутність правових основ запровадження фінансових механізмів державної підтримки розвитку експорту;
недостатній рівень інвестування в модернізацію експортоорієнтованих виробництв та гостра нестача новітніх технологій;
застаріла транспортна інфраструктура, що не відповідає сучасним вимогам ефективного транскордонного сполучення;
поширення практики вжиття обмежувальних та протекціоністських заходів з боку окремих країн та провідних транснаціональних корпорацій;
наявність диспропорцій у двосторонній торгівлі з основними партнерами;
високі ризики фінансових втрат при проведенні експортних операцій;
невигідні умови кредитування експорту (високі відсоткові ставки та короткі строки наданих кредитів);
здійснення розрахунків з експортних операцій через офшорні компанії та ухилення від податків. | 
Україна
