Державний устрій Лівії
|
Державний устрій
|
Джамагирія
|
|
Голова держави
|
Інститут Президента відсутній.
Фактично головою держави є Лідер лівійської революції (Муаммар Каддафі з 1 вересня 1969 р.)
|
|
Виконавча влада
|
Вищій народний комітет (ВНКом)
|
|
Законодавча влада
|
Первинні народні збори (ПНЗ)
|
|
|
Всенародний конгрес (ВНК)
|
|
Судова влада
|
Верховний суд Лівії
|
|
|
Вища рада юстиції
|
|
Конституція
|
Відсутня
|
|
Політичні сили та опозиція
|
Політичні партії заборонені.
Існує єдина політична організація „Рух революційних комітетів”.
Опозиція не виявляє активності і є непопулярною серед більшості населення.
|
|
Влада на місцях
|
32 шаабіяти (провінції), які, у свою чергу поділені на близько 1450 (їхня кількість час від часу змінюється) комун, якими керують первинні народні збори на місцях та народні комітети.
|
|
Здобуття незалежності
|
24 грудня 1951р. (від Італії)
|
Форма правління, розподіл повноважень між гілками влади
Джамагирія - принцип прямого народовладдя за участі всього населення країни у державному житті та без таких інститутів, як президент, парламент, уряд та партії.
З проголошенням у березні 1977р. Джамагирії, офіційно скасовано державу, уряд, політичні партії, парламент у їхній класичній формі
Конституція відсутня. Основою політичного устрою Лівії є «Третя світова теорія» М. Каддафі, викладена у його „Зеленій книзі” (1973-79 рр.). Згідно з її положеннями, „фальшиві форми демократії” (парламенти, політичні партії, уряди) відкидаються як такі, що не відображають повною мірою інтереси народу. Офіційною метою є розбудова „дійсно соціалістичного суспільства”.
Інститут Президента відсутній. Фактично Лідер лівійської революції М. Каддафі здійснює повний контроль над країною і одноосібно визначає її внутрішньо- та зовнішньополітичний курс. Формально він не займає державних посад, залишаючись лише Верховним Головнокомандуючим силами озброєного народу. Його юридичний статус визначається Хартією революційної законності (затверджена на надзвичайній сесії ВНКому у березні 1990р.), відповідно до якої М. Каддафі – „лідер революції” та „гарант революційної законності”.
Законодавча влада
Первинні народні збори (ПНЗ), які об’єднують усе доросле населення країни за територіальним принципом, мають право законодавчої ініціативи, вирішення господарчих та культурних питань, внесення рекомендацій щодо внутрішньої та зовнішньої політики у цілому.
Остаточне формулювання законів є прерогативою Всенародного конгресу (ВНК), до складу якого входять секретарі ПНЗ, представники громадських організацій та трудових колективів, близько 2 700 осіб (сесії мають відбуватися один раз на рік).
Постійно діючим органом ВНК є Секретаріат. Секретар (голова) ВНК – Ембарак Абдуллагі Шамєх (з 4 березня 2009 р.).
Виконавча влада
Функції уряду виконує Вищий народний комітет (ВНКом), очолюваний Секретарем (прем’єр-міністром) Аль-Багдаді Алі Аль-Махмуді.
До складу ВНКому входить 17 Головних народних комітетів (ГНК - міністерств). Главу та членів уряду призначає Всенародний конгрес (ВНК - парламент) Лівії. Секретар ГНК зовнішніх зв’язків та міжнародного співробітництва Муса Мохаммад Куса. 3 березня 2009р. за результатами засідання ВНК скасовано посаду Заступника секретаря ВНКому (Віце-прем’єр-міністра).
Судова влада
Органами судової влади Лівії є суди, які діють на основі законів шаріату.
Вищими органами судової влади є Верховний суд Лівії та Вища рада юстиції, яка є більше політичним, аніж юридичним органом, однак має право скасовувати рішення суду.
Для контролю за діяльністю органів „народної влади” та виконанням рішень керівництва створені „революційні комітети”, які підпорядковуються безпосередньо М. Каддафі, а також “комітети очищення”, які займаються боротьбою з корупцією.
Замість регулярної армії (а на практиці разом з нею) у країні запроваджена система „озброєного народу”.
Ключові політичні партії та їх лідери
Будь-які політичні партії у країні заборонені з 1972р. Існує єдина політична організація „Рух революційних комітетів”.
Політична ситуація в Лівії є досить стабільною і контрольованою. Лідер лівійської революції М. Каддафі продовжує зберігати повний контроль над країною і, фактично, одноосібно визначати її внутрішньо- та зовнішньополітичний курс.
Водночас, серед лівійського населення зріє невдоволення загальним станом справ у країні, масштабною корупцією, рівнем життя, матеріального та соціального забезпечення пересічних громадян, несправедливим, з їхньої точки зору, розподілом серед населення доходів від продажу нафти, відсутністю належного медичного обслуговування, освіти, житла, сучасної інфраструктури тощо.
У центрі уваги керівництва країни перебувають питання втілення в практику внутрішньоекономічних реформ, метою яких є зміцнення економічних відносин з іншими країнами світу та збільшення обсягів залучення іноземних інвестицій у лівійську економіку.
З іншого боку, в країні існують ознаки поки що прихованої боротьби між високопоставленими членами лівійської правлячої верхівки за владу.
Внутрішня та зовнішня опозиція правлячому режиму не виявляє значної активності, її лідери є або невідомими, або непопулярними серед переважної більшості лівійського населення. Ситуація в країні контролюється розвиненим апаратом безпеки і реальної загрози режиму сили опозиції наразі становити не можуть. Однак у випадку негативних змін соціально-економічного середовища, режим може зіткнутися із спонтанними спалахами безладу, водночас, вірогідність проведення цілеспрямованої кампанії, яка може дестабілізувати владу, є дуже низькою. | 
Лівія
